40-а річниця створення Української Громадської
Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод
Передрук (Сайт Громадської платформи моніторингу «Національна стратегія у
сфері прав людини» 25.10.2016)
“Кожна людина має право на
свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу
безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і
поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних
кордонів”.
Загальна Декларація прав людини, ст. 19
Гельсінкський рух швидко став міжнародним: 25 листопада
1976 року Гельсінкська група була створена в Литві, 14 січня 1977 року – в
Грузії, 1 квітня – у Вірменії. Ще з вересня 1976 року в Польщі діяв Комітет
захисту робітників, перетворений пізніше на Комітет громадського захисту, у
січні 1977 – група “Хартія-77” у Чехословаччині. У США була створена спеціяльна
комісія Конґресу.
Правозахисники вчинили революційний переворот у
свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення: у невільній
країні вони почали поводитися як вільні громадяни: явочним порядком здійснювати
конституційні права (свободу слова, друку, демонстрацій, асоціацій та ін.),
тобто розуміти закони так, як вони написані. У суспільстві з’явилася незалежна
громадська думка. Відтепер демагогія про “втручання у внутрішні справи СРСР”,
коли йшлося про порушення елементарних прав людини, ставала неспроможною.
Крім того, Українська Гельсінкська Група в добу краху
світової колоніяльної системи нагадала про існування поневоленої України і
порушила питання про визнання її світовим співтовариством, насамперед, щоб
Україна була представлена на наступних нарадах НБСЄ окремою делеґацією. Це був
геніяльний здогад: поставити український національний інтерес на міжнародну
правову основу, в контекст протиборства демократичного Заходу з тоталітарним
СРСР. І міф про Україну всього лише через півтора десятка років наповнився реальним
змістом: вона стала незалежною! У певному розумінні можна сказати, що свобода
слова, правдива інформація зруйнувала “імперію зла”.
Правозахисники вчинили революційний переворот у
свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення: у невільній
країні вони почали поводитися як вільні громадяни: явочним порядком здійснювати
конституційні права (свободу слова, друку, демонстрацій, асоціацій та ін.),
тобто розуміти закони так, як вони написані.
Українська Гельсінкська Група об’єднала людей різного
світогляду й національностей, бо правозахисники розуміли: за колоніяльного
становища про дотримання прав людини не може бути й мови – незалежність же всім
уявлялася як імовірний ґарант свобод. Усе, що ще було живого в Україні,
потягнулось до Гельсінкської групи. Це вперше по десятиліттях репресій така
нечисленна українська інтеліґенція організувалася і заговорила на увесь світ
про неволю і безправ’я свого народу. У цьому розумінні гельсінкський рух був
для України куди важливішим, ніж для народів, які мали свою державність, тому
він у нас виявився найстійкішим. Середовище Української Гельсінкської Групи
було досить широким і героїчно стійким. Це колишні політв’язні, їхні друзі й
родичі, це молоді люди, які не хотіли більше задихатися в атмосфері офіційної
брехливої ідеології. ЦК КПРС та його “бойовий авангард” – КГБ – були
розгублені. Адже хотілося зберегти “людське обличчя” перед світом. Проте вони
не витримали і в черговий раз явили світові свій справжній лик: вдалися до
випробуваних методів – арештів найактивніших, до позасудових репресій щодо всіх
співчуваючих і підозрілих.
Усього в Групу вступила 41 особа. Крім того, 1982 року
УГГ поповнилася двома іноземними членами (естонець Март Ніклус та
литовнць Вікторас Пяткус), а в кінці 1987 року в неї було кооптовано
ще шістьох. 24 особи були засуджені у зв’язку з членством у Групі. Вони відбули
в концтаборах, в’язницях, психіятричках, на засланні понад 170 років. Загалом
же на страсному рахунку Групи – понад 550 років неволі. Група розплатилися
п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки
напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору
особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.)
загинули у неволі: Олекса Тихий 5 травня 1984, Юрій Литвин 4
вересня 1984, Валерій Марченко 7 жовтня 1984 і Василь
Стус 4 вересня 1985.
Перший арешт Василя Стуса
Попри шалений тиск, УГГ не саморозпустилася: і з неволі
виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний
бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашинґтонський Комітет гельсінкських
ґарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка
видавало її документи українською й англійською мовами, вся Україна припадала
вухом до глушених висилань радіо “Свобода”.
Сила і величезна моральна перевага українських
правозахисників над тоталітарним режимом полягали в тому, що вони не стали
підпільниками, а підписували документи своїми іменами, відкрито демонстрували
леґалізм, апелюючи до радянського закону і міжнародних правових документів,
підписаних СССР. Вони заслужили належної поваги в світі. Ще 23 вересня 1981
року, у доповіді на 13-му Національному з’їзді Американської асоціяції сприяння
славістичним дослідженням у м. Пасіфік-Ґров відомий дослідник політичної думки Іван
Лисяк-Рудницький відзначив: “…підтверджена фактами значущість
українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих хоробрих чоловіків
і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські
й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського
поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи
переможе. Тим, кому пощастило жити у вільних країнах, не личить вірити менше”.
Як тільки в період “гласности” й “перебудови” перші
гельсінкці опинилися на волі, вони відновили правозахисну діяльність, яка
швидко набувала політичного характеру. 7 липня 1988 року Група трансформувалася
в Українську Гельсінкську Спілку, яку трактують як передпартію. Вона поклала
початок створенню політичної системи в Україні.
Левко Лук’яненко під час прийняття Декларації про
державний сувернітет України
Українська Громадська Група сприяння виконанню
гельсінкських угод посідає в історії українського національно-визвольного і
правозахисного руху визначне місце. Її діяльність разом з іншими чинниками
привела Україну до незалежности, де відкрилася можливість побудувати правове
суспільство, яке відповідатиме як волелюбному духові українського народу, так і
букві міжнародних правових актів.
1 квітня 2004 року (у день смерти Миколи Руденка) була
заснована асоціяція правозахисних організацій – Українська Гельсінкська
Спілка з прав людини. Метою її створення та діяльності є реалізація та
захист прав людини і основних свобод через сприяння практичному виконанню
гуманітарних статей Прикінцевого акта Гельсінкської наради з безпеки і
співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток
міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України в сфері
прав людини та основних свобод. Ця Асоціація є правонаступницею УГГ. Нині
членами Асоціації є близько 30 правозахисних організацій.
Василь Овсієнко, член Української
Гельсінської Групи, політв’язень, публіцист, історик дисидентського руху, член
Спостережної ради УГСПЛ
Немає коментарів:
Дописати коментар